( Read more... )
З великим задоволенням позичено у a_stelmah
02 квітень 2007, Пн, 11:14
Міста-мурашники. Перенаселення. Конфуціанство. Китай має понад міліард облич. Вони різні, вони в різних географічних умовах, різною справою зайняті. Перевага китайців - в культі старших. В культі пам'яті. В культі традицій. Европа має ж традиції, але якось бідно з пам'яттю. Ми удосконалюємось через перевершення зробленого нашими попередниками, вону ж - через продовження.
З великим задоволенням позичено у a_stelmah
З великим задоволенням позичено у a_stelmah
30 березень 2007, Пт, 14:47
Особисто у мене Михайло Петрович Тиводар завжди викликав повагу, через свою життєву позицію. В університеті у мене викладав "Історію первісного суспільства" та "Етнологію". Вимогливий, безкомпомісний і принциповий. Його лекції я дуже ціную. В нетрях зустрів статтю, скоріше pозмову еротмана Гавроша з ним. Питання і відповіді на них ніби знаходяться в різних площинах, чи вимірах. Але розмова з ерудованою людиною завжди інформативно насичена. Пропоную з нею ознайомитись тут.
30 березень 2007, Пт, 10:51
Шешори мандруватимуть країною. І це кльово. У спільнотi ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/community.gif)
sheshory точаться бурхливі дискусії з приводу мандрівок фесту. Одні висловлюються проти того, щоб його переносили, інші за. Кожен висловлює своє бачення. Першим - тяжко розлучатися з гуцульським колоритом і горами. Другим - хочеться бачити природне і культурне розмаїття. Шешори стали брендом поряд з гуцулами і Гуцульщиною. Звичайно, що субетнос гуцулів зберіг архаїку, традиції, одяг і своєрідний світогляд. Але я схильний вважати, що кожна етнічна група заслуговує на увагу - принаймні, це змусить людей усвідомити свою унікальність. Чому не є колоритними жителі Закарпаття, Полісся, Поділля? Чи тільки гуцули мають монополію на виключність? Село потребує уваги. Зникаючі цілі пласти традиційної культури чекають своєї реанімації. Поки не пізно, поки не все забуто, поки ще живі бабусі - носії традицій. Тяжко вимагати самобутності від населення, яке за совка навчилось нехтувати своїм походженням. Колись в другій половині ХІХ ст.. по селам ходили хлопомани-народники, які крім того, що вчили людей грамоті, втокмачували в їхні гречкосійські мізки те, що вони не тільки мають право на колорит, а вже їхнє існування це підтверджує. Чому не звернутись знову до села? І дати безликому, з деморалізованому населенню відчути запах гордості.
Але тут виникає ще одна спірність...
Якось в Києві бачив соціальну рекламу. Вона містила гасло, точно не пам'ятаю, перефразую: "Краще відпочивай вдома", здається так. На ній було зображено канапу всю в смітті, котре властиве відпочинку на природі: недопалки, пластикові пляшки з під пива та напоїв, обгортки і т.д. Тому в даному контексті слушно буде зачепити культуру поведінки туриста. Нарікати особливо нічому - глядач прагне "ентертейменту", та питання в тому до якого рівня сприймання налаштований глядач, що він вимагає. "Забавниє мішкі пазіруют пєрєд фатоґрафам"? Справа в тому, що кожен хоче бачити своє - і це закономірно. Але погоджуюсь з тим, що смаки треба розвивати. На Шешорах мені здалось, що гуцульська культура живе в ліжниках, вишиванках, вовняних шкарпетках та сопілках за 3 грн., а ще в булавах - все це було неякісним, кічовим. І "піпл хавав"...Все ж таки попит впливає на пропозицію, як не крути. Очі передають мозку те, що він може сприйняти. Пам'ятаю, як мати нашої ґаздині, на подвір'ї якої ми розмістили свої намети, намагалась мені "впарити" "вишиванку" - вона була зроблена зі звичайної сорочки (продукт совєтської легкої промисловості), вся в жовтих плямах, спереду зашита, виднілись дірки для ґудзиків, нашивка виконана в гуцульському стилі, була нагрубо нашита і зовсім не симетрично - жахливе явище. Зразу ж заліпила ціну 100 грн.. (так у мого народу особливо вирізняється любов до природи та округлих чисел) і в очах виднівся внутрішній меседж "має захавати, як не захаває? повинен, це ж справжнє гуцульське". Виходить дивне торговисько між двома людьми, серед котрих один має наметі "намахати" а другий чомусь про це знає. І чи я в тім вина? Гуцулки, котра користується нагодою заробити? Чи туриста, котрий повсяк час себе латентно позиціонує, як "сувенірну сарану"? Садо-мазо бавка? Ролі виокремлині, залишається спостерігати...
Проблеми існують. Вони не зникають. Вони загострюються і вщухають.
Позитивним є те, що гуцули розуміють свою самобутність. Можливо треба дати можливість і іншим регіонам її, цю самобутність, відчути. Шешори, тобто формат фестивалю, може відбуватись і в Поліссі, я певен того, що поліщуки мають не перевершені краєвиди і зможуть гідно запрезентувати взірці своєї народної інакшості. Це стосується й інших регіонів. Розпочинаємо "ходіння в народ".
sheshory точаться бурхливі дискусії з приводу мандрівок фесту. Одні висловлюються проти того, щоб його переносили, інші за. Кожен висловлює своє бачення. Першим - тяжко розлучатися з гуцульським колоритом і горами. Другим - хочеться бачити природне і культурне розмаїття. Шешори стали брендом поряд з гуцулами і Гуцульщиною. Звичайно, що субетнос гуцулів зберіг архаїку, традиції, одяг і своєрідний світогляд. Але я схильний вважати, що кожна етнічна група заслуговує на увагу - принаймні, це змусить людей усвідомити свою унікальність. Чому не є колоритними жителі Закарпаття, Полісся, Поділля? Чи тільки гуцули мають монополію на виключність? Село потребує уваги. Зникаючі цілі пласти традиційної культури чекають своєї реанімації. Поки не пізно, поки не все забуто, поки ще живі бабусі - носії традицій. Тяжко вимагати самобутності від населення, яке за совка навчилось нехтувати своїм походженням. Колись в другій половині ХІХ ст.. по селам ходили хлопомани-народники, які крім того, що вчили людей грамоті, втокмачували в їхні гречкосійські мізки те, що вони не тільки мають право на колорит, а вже їхнє існування це підтверджує. Чому не звернутись знову до села? І дати безликому, з деморалізованому населенню відчути запах гордості.Але тут виникає ще одна спірність...
Якось в Києві бачив соціальну рекламу. Вона містила гасло, точно не пам'ятаю, перефразую: "Краще відпочивай вдома", здається так. На ній було зображено канапу всю в смітті, котре властиве відпочинку на природі: недопалки, пластикові пляшки з під пива та напоїв, обгортки і т.д. Тому в даному контексті слушно буде зачепити культуру поведінки туриста. Нарікати особливо нічому - глядач прагне "ентертейменту", та питання в тому до якого рівня сприймання налаштований глядач, що він вимагає. "Забавниє мішкі пазіруют пєрєд фатоґрафам"? Справа в тому, що кожен хоче бачити своє - і це закономірно. Але погоджуюсь з тим, що смаки треба розвивати. На Шешорах мені здалось, що гуцульська культура живе в ліжниках, вишиванках, вовняних шкарпетках та сопілках за 3 грн., а ще в булавах - все це було неякісним, кічовим. І "піпл хавав"...Все ж таки попит впливає на пропозицію, як не крути. Очі передають мозку те, що він може сприйняти. Пам'ятаю, як мати нашої ґаздині, на подвір'ї якої ми розмістили свої намети, намагалась мені "впарити" "вишиванку" - вона була зроблена зі звичайної сорочки (продукт совєтської легкої промисловості), вся в жовтих плямах, спереду зашита, виднілись дірки для ґудзиків, нашивка виконана в гуцульському стилі, була нагрубо нашита і зовсім не симетрично - жахливе явище. Зразу ж заліпила ціну 100 грн.. (так у мого народу особливо вирізняється любов до природи та округлих чисел) і в очах виднівся внутрішній меседж "має захавати, як не захаває? повинен, це ж справжнє гуцульське". Виходить дивне торговисько між двома людьми, серед котрих один має наметі "намахати" а другий чомусь про це знає. І чи я в тім вина? Гуцулки, котра користується нагодою заробити? Чи туриста, котрий повсяк час себе латентно позиціонує, як "сувенірну сарану"? Садо-мазо бавка? Ролі виокремлині, залишається спостерігати...
Проблеми існують. Вони не зникають. Вони загострюються і вщухають.
Позитивним є те, що гуцули розуміють свою самобутність. Можливо треба дати можливість і іншим регіонам її, цю самобутність, відчути. Шешори, тобто формат фестивалю, може відбуватись і в Поліссі, я певен того, що поліщуки мають не перевершені краєвиди і зможуть гідно запрезентувати взірці своєї народної інакшості. Це стосується й інших регіонів. Розпочинаємо "ходіння в народ".
29 березень 2007, Чт, 18:13
Американський антрополог чеського походження за першою освітою юрист Л. Поспішіл одного разу прогулюючись селом племені капауку (західна частина Папуа - Нової Ґвінеї) почув плач та стогін дорослого чоловіка. Вирішивши з'ясувати в чому власне справа він направився в напрямку джерела тих криків. На місці він побачив: 35-річного, фізично сильного мужчину, якого палецею відчайдушно гамселив дітвак 11 років. Як виявилось син лупцював свого батька за те, що той був йому винен 2 мушлі і не хотів повертати борг, а згідно зі звичаєм села, якщо боржник не хоче повертати борг то мусить бути фізично покараний (в залежності від величини боргу). Батько ревів але був щасливий, що його син буде великим господарем - і водночас докоряв сину, за те, що той не повинен бути таким довірливим до людей і не позичати гроші абикому, бо борг можуть не повернути.
Таке просте і геніальне племя. Чітко розробленої міфології немає (є базисні уявлення про створення світу) - основне божество - купівля/продаж. На основі цього наповнюється сенсом життя "ме" (самоназва капауку, що значить - люди). Люди здійснюють торгівельні операційі за допомогою мушель, вони є по суті грошима. Як у нас національна валюта підкріплена золотим запасом, так і в капауку підкріплена свинями. 90% землеробства - вирощеня солодкої картоплі, для прогодування "золотого запасу". Без мушлей людина не може бути навіть повноцінним членом суспільства - дати викуп за жінку, найняти робітника, сплатити штраф (за якесь злодіяння, котре громада вважає мусить бути покаране саме грошовою виплатою) і таке інше. Шлюб дійсний лише тоді, коли наречений викупить наречену. Викуп повертається чоловіку вразі розлучення. Боржники - це електорат голови села, хоча прямих виборів не має, керує той, хто має більше боржників. Борг - означає безвідмовне виконання наказу.
Чоловік може мати стільки жінок, скільки йому дозволяє його кількість мушлей. Кожна жінка в будинку має свій особистий вхід і своє вогнище. Дитина в 10 років дістає від батька клаптик землі, на ній ж вона здобуває свою самостійність. Обряду ініціації, як такого нема: хлопцям батько голить голову, а дівчат при першій менструації зачиняють на 2 дні з досвіченішими жінками, що б ті їй пояснили всі табу. Все ніби не складно. Поспішіл нарахував 121 закон, що фунціонував в селі. І кожний новий член спільноти повинен знати їх на память. Не дотримання їх - втрата мушлей, або війна. "Біґмен" (очільник) має багато лояльних до себе людей, аби покарати правовідступника. "Біґмен" - перший серед рівних, нічим особливим не відрізняється від людей, окрім хіба-що купи боржників.
Індивідуалізм та примітивний капіталізм капауку неможе невражати. Сімя немає спільного харча, хтось когось пригощає і навпаки. Суспільна власність, як поняття - відсуня. Сухий розрахунок.
( Read more... )
Таке просте і геніальне племя. Чітко розробленої міфології немає (є базисні уявлення про створення світу) - основне божество - купівля/продаж. На основі цього наповнюється сенсом життя "ме" (самоназва капауку, що значить - люди). Люди здійснюють торгівельні операційі за допомогою мушель, вони є по суті грошима. Як у нас національна валюта підкріплена золотим запасом, так і в капауку підкріплена свинями. 90% землеробства - вирощеня солодкої картоплі, для прогодування "золотого запасу". Без мушлей людина не може бути навіть повноцінним членом суспільства - дати викуп за жінку, найняти робітника, сплатити штраф (за якесь злодіяння, котре громада вважає мусить бути покаране саме грошовою виплатою) і таке інше. Шлюб дійсний лише тоді, коли наречений викупить наречену. Викуп повертається чоловіку вразі розлучення. Боржники - це електорат голови села, хоча прямих виборів не має, керує той, хто має більше боржників. Борг - означає безвідмовне виконання наказу.
Чоловік може мати стільки жінок, скільки йому дозволяє його кількість мушлей. Кожна жінка в будинку має свій особистий вхід і своє вогнище. Дитина в 10 років дістає від батька клаптик землі, на ній ж вона здобуває свою самостійність. Обряду ініціації, як такого нема: хлопцям батько голить голову, а дівчат при першій менструації зачиняють на 2 дні з досвіченішими жінками, що б ті їй пояснили всі табу. Все ніби не складно. Поспішіл нарахував 121 закон, що фунціонував в селі. І кожний новий член спільноти повинен знати їх на память. Не дотримання їх - втрата мушлей, або війна. "Біґмен" (очільник) має багато лояльних до себе людей, аби покарати правовідступника. "Біґмен" - перший серед рівних, нічим особливим не відрізняється від людей, окрім хіба-що купи боржників.
Індивідуалізм та примітивний капіталізм капауку неможе невражати. Сімя немає спільного харча, хтось когось пригощає і навпаки. Суспільна власність, як поняття - відсуня. Сухий розрахунок.
29 березень 2007, Чт, 11:17
Мій сусід по кімнаті(чех) перш ніж взнати про моє місто спитав скільки в ньому китайських ресторанів чи бістро. Його не цікавила кількість населення, національне та релігійне різноманіття. Історія, видатні персони, культурні памятки, архітектурні ансамблі, середня зарплата - це не критерії по яким вимірюється величина, чи то пак значення міста. Головне наявність азійських швидкожерів. Тому принципово для нього Брно - село, де три з половиною ресторани і ше пристойне бістро в Теsco Не біда, що триста з гаком тищ люду, оперо-балєт, купа музеїв і ще більше галерей. І ще й паравози інколи по вулицям мчаться. Думаю коли Китай захоче воювати з Европою йому не треба буде викидати гроші на зброю, запускати ракети, перекидати військові одиниці. Досить буде отруїти їжу в китайських харчєвнях. Принаймі 2/3 чехів вимре одразу в обід.
28 березень 2007, Ср, 21:48
Смт. Дубове. 20 травня 2006.
Смт. Дубове в центрі тячівського району (найбільший район за кількістю населення в Україні) - може вважатись повноцінним містом: є дві асфальтовані дороги, кілька багатоповерхівок, ринок, завод, будинок культури з колонами, живі спогади про концерт гурту "Яблоко" (така собі аграрна естрада 80-х) і здається технікум. Раніше Дубове було (і трохи зараз ше є) багатонаціональним, цьому воно насамперед завдячує заводу, котрий виготовляв ґвинтокрили і дитячі возики "Мальвіна". Це досить великий був завод і сюди з'їжджались інженери зі всього союзу.
Місцеві жителі досі так чи інакше пов'язані з ним - хтось живе в квартирах, побудовані заводом, хтось доклався до розтягання маєтку, де хто і зараз там працює - скоріше сторожем. Певне якийсь алкаш? Хтось припустить. Аж ніяк. Очевидно таке може припустити людина незнаюча підприємницької жилки маромороського русина. Ба, взагалі тут підприємливі всі а особливо румуни(але про це якось пізніше). Сторож у вигідному становищі, бо він ше крім протягу в бараках охороняє і свій крам, або здає в суборенду складські приміщення. Але про це нікому ні слова. І так всі це знають.
Так-от. Тут збереглась доволі дотепна традиція: раз у рік тут відбувається "Свято вигону вівців на полонину". Звичайно це існує і в інших селах - але саме тут воно набуло своєї надзвичайної масовості та по-русинськи наївної помпезності.
Ще й певне завдячуючи в деякій мірі регіональним можновладцям. Здається це єдиний район в Закарпатті, де районне управління культури в достатній мірі забезпечується з місцевих податків. Плюс на цьому святі непобачиш обласних босів - бо область цей захід не фінансує, а отже нема тут журналістів і туристів (скоріше якщо турист, то випадковий). Оголошення, що на будинку культури, чорнобіле, на папері А4, приліплине скотчем. Вся подальша інформація - усна народна творчість - передається повітряно-крапельним шляхом. Вся тересняньська долина задовго до цього знає про свято і відчайдушно до нйого готуються всі. Це не для демонстрації. Це дивна химера людської ментальності. Спостерігається загострена активізація ринкових відносин. Всюди продається протобринза (сир, з котрого ще "ловкім двіженієм рукі" треба перетворити у ту солону бринзу), бедевлянська фурнітура, бензопилки, підкови і дзвоники, банани і помаранчі...тобто глобалізація тісно вже переплелась з традиційним побутом.
Смт. Дубове в центрі тячівського району (найбільший район за кількістю населення в Україні) - може вважатись повноцінним містом: є дві асфальтовані дороги, кілька багатоповерхівок, ринок, завод, будинок культури з колонами, живі спогади про концерт гурту "Яблоко" (така собі аграрна естрада 80-х) і здається технікум. Раніше Дубове було (і трохи зараз ше є) багатонаціональним, цьому воно насамперед завдячує заводу, котрий виготовляв ґвинтокрили і дитячі возики "Мальвіна". Це досить великий був завод і сюди з'їжджались інженери зі всього союзу.
Місцеві жителі досі так чи інакше пов'язані з ним - хтось живе в квартирах, побудовані заводом, хтось доклався до розтягання маєтку, де хто і зараз там працює - скоріше сторожем. Певне якийсь алкаш? Хтось припустить. Аж ніяк. Очевидно таке може припустити людина незнаюча підприємницької жилки маромороського русина. Ба, взагалі тут підприємливі всі а особливо румуни(але про це якось пізніше). Сторож у вигідному становищі, бо він ше крім протягу в бараках охороняє і свій крам, або здає в суборенду складські приміщення. Але про це нікому ні слова. І так всі це знають.
Так-от. Тут збереглась доволі дотепна традиція: раз у рік тут відбувається "Свято вигону вівців на полонину". Звичайно це існує і в інших селах - але саме тут воно набуло своєї надзвичайної масовості та по-русинськи наївної помпезності.
Ще й певне завдячуючи в деякій мірі регіональним можновладцям. Здається це єдиний район в Закарпатті, де районне управління культури в достатній мірі забезпечується з місцевих податків. Плюс на цьому святі непобачиш обласних босів - бо область цей захід не фінансує, а отже нема тут журналістів і туристів (скоріше якщо турист, то випадковий). Оголошення, що на будинку культури, чорнобіле, на папері А4, приліплине скотчем. Вся подальша інформація - усна народна творчість - передається повітряно-крапельним шляхом. Вся тересняньська долина задовго до цього знає про свято і відчайдушно до нйого готуються всі. Це не для демонстрації. Це дивна химера людської ментальності. Спостерігається загострена активізація ринкових відносин. Всюди продається протобринза (сир, з котрого ще "ловкім двіженієм рукі" треба перетворити у ту солону бринзу), бедевлянська фурнітура, бензопилки, підкови і дзвоники, банани і помаранчі...тобто глобалізація тісно вже переплелась з традиційним побутом.
28 березень 2007, Ср, 16:54
"а Ти бачив який цвинтар за колгоспними пазурами?????" - коментарій автора
28 березень 2007, Ср, 14:38
Запальні, чи не запальні - танці чанґо? Головне, що їм весело. Нагадує коломийки.
28 березень 2007, Ср, 14:00
В румунських карпатах живе народність чанго. Вирізняється особливою архаїчністю музики, одягу, побуту. Це угорці - генетично, однак культурно мають риси культур карпатського регіону. Дуже подібні до мараморошських русинів-українців та румунів. 
Такі от люди, доволі чудернацькі, ще не зіпсовані гловалізацією (але от-то) і покуйовджені туристами та незліченними натовпами етнографів з Угорщини. Чи це погане явище, чи ні...спірне питання. Але зараз існують купа всіляких спільнот та товариств, котрі займаються дослідженням та збереженням цієї самобутньої культури.
Dеяка детальніша інформація тутка гев.
А ще хто має настрій на музичні ображчики може кілька треків стябурити тут.
Такі от люди, доволі чудернацькі, ще не зіпсовані гловалізацією (але от-то) і покуйовджені туристами та незліченними натовпами етнографів з Угорщини. Чи це погане явище, чи ні...спірне питання. Але зараз існують купа всіляких спільнот та товариств, котрі займаються дослідженням та збереженням цієї самобутньої культури.
Dеяка детальніша інформація тутка гев.
А ще хто має настрій на музичні ображчики може кілька треків стябурити тут.
28 березень 2007, Ср, 13:45
Для пошановувачів фольку, етніки і ворлд мюзік:
folkbunker.nnm.ru
worldmusic.nnm.ru
для тих в кого, ну просто нєпрілічний трахік і скорость...
ги-ги-ги як у мене
кочай не перекочай
folkbunker.nnm.ru
worldmusic.nnm.ru
для тих в кого, ну просто нєпрілічний трахік і скорость...
ги-ги-ги як у мене
кочай не перекочай
28 березень 2007, Ср, 13:36
Ну,що ж...починаємо новий відлік.
Я і Брно. Брно і я. Moravsky venkov VS Podkarpatska Rus...
Я і Брно. Брно і я. Moravsky venkov VS Podkarpatska Rus...